В умовах повномасштабної війни, що триває, складно говорити про пов’язану з нею травматизацію, ще складніше – переживати та інтегрувати досвід, перебуваючи в небезпеці. Через постійний високий ризик може скластися відчуття, що коли все закінчиться, на нас чекає епідемія посттравматичного розладу. Чи це так?Поміркуймо разом.
Що таке ПТСР?
Для розуміння посттравматичного стресового розладу (ПТСР) спершу необхідно зʼясувати, що таке травма.
Травма/травматична ситуація – це дія чи подія надмірної інтенсивності, яка загрожує здоров’ю людини, як фізичному, і психічному. Водночас не обов’язково бути прямим учасником події, іноді достатньо стати мимовільним свідком. Сам розлад формується не відразу, а лише через кілька тижнів після пережитого. Для діагностики це важлива відмінність.
Не в кожного травматична ситуація спричинить розвиток ПТСР. Важливу роль у формуванні розладу відіграє психічна організація людини, її тип особистості та попередній досвід. Наприклад, схильність до тривожності значно підвищує ризик, а пережиті раніше травми можуть у поєднанні спричинити комплексний посттравматичний розлад (КПТСР).
Також чималу роль у формуванні посттравми відіграє те, є чи немає підтримки оточення в моменті. На стрес людина може реагувати по-різному: істерикою, відчуженістю, безконтрольними діями, ступором – усе це буде проявами реакцій «замри» або «бий/біжи».
Тому, якщо ви стали свідком того, як людина опинилась у надзвичайній ситуації, а вам вдалося зберегти спокій та фізичне здоровʼя, ви можете допомогти постраждалому.
Для цього є певні правила:
- Представтеся – короткого імені буде достатньо.
- Скажіть, що хочете допомогти та будете поряд.
- Поставте прямі короткі запитання, які допоможуть постраждалому перемикнути увагу: «Як тебе звати?», «Який сьогодні день?», «Котра зараз година?», можете попросити його зробити щось, наприклад, подзвонити близьким.
- Обов’язково треба сказати, що це закінчилося. Можна спробувати послідовно відновити події, але акцентуючи на тому, що все завершилося.
Не варто:
- трясти людину, намагаючись повернути його (себе) до тями;
- говорити, що все добре;
- просити, щоб людина заспокоїлася;
Акцент на закінченні події робиться неспроста – це одна з ланок посттравми. У здорової людини те, що відбулося, відкладається в пам’яті як те, що вже в минулому, у людини з ПТСР – це частина її реальності, що не має часових рамок і може повторитися в будь-який момент.
Сама подія розпадається, мов мозаїка, на безліч дрібних уламків: запахів, звуків, спалахів світла та образів. Певні з них людина може забути, а деякі постійно наполегливо спливатимуть у її пам’яті у відповідь на значний або незначний тригер. Згодом одним із важливих моментів терапії буде відтворення цілісної картини травми, збираючи з уламків та позбавляючи її влади в моменті.
Через деякий час у постраждалого виникає безліч різних симптомів, як-от:
- дратівливість;
- апатія;
- порушення сну (безсоння, кошмари);
- тривога;
- спалахи агресії (безпідставні/не відповідні подразнику);
- відчужування від кола спілкування;
- замкнутість;
- нехтування власними потребами.
Появі цих симптомів може сприяти все, що завгодно: від гучного звуку, переляку до певного запаху. Переживаючи щоразу подію, яка травмує, з тією самою інтенсивністю, як і вперше, людині важко знайти вихід із цього замкненого кола самостійно (як правило, по допомогу вона не звертається).
Саме тому такі люди потребують нашої співучасті та чуйності.
Як поводитися з людиною з ПТСР?
Три важливих «не»:
- не говоріть занадто голосно;
- не лякайте;
- не торкайтеся без дозволу.
Що важливо:
- Підтримувати людину. Через переживання вона може відчужуватися від оточення і почуватися ізольованою. Показуйте, що вона потрібна, і вам не байдуже.
- Слухати її. Не примушуйте її розповідати про болючі для неї речі. Будьте поруч, коли вона буде готовою вам відкритися.
- Поважати пережитий нею досвід. Не варто применшувати того, що сталося, і мінімізувати почуття людини. Також зайвим буде ділитися своїм досвідом, як би вам не здавалося, що він подібний і доречний, і ви переживали схоже.
- Дізнатися, що тригерить людину та за можливістю уникати цих подразників.
Куди звертатися по допомогу?
Дізнайтеся, де та хто у вашому місті працює з посттравматичними розладами, наприклад, психотерапевт або психіатр. Але обов’язково це має бути спеціаліст, який пройшов спеціалізацію з роботи з посттравмою. Або можна звернутися до спеціалізованого центру (дані щодо ефективності перебування в подібних центрах та тематичної групової терапії на сьогодні відрізняються). Комусь, у разі легкого перебігу, буде потрібна лише психотерапія, у важчих випадках – психотерапія у поєднанні з медикаментозним підтриманням.
Якщо до вас за консультацією звернувся пацієнт, і ви підозрюєте в нього ПТСР – оцініть ситуацію, якщо є така можливість. Якщо у вас налагоджений контакт із пацієнтом, ви можете йому порадити, куди звернутися по допомогу.
Якщо ж пацієнт прийшов із кимось із родичів – найкращим рішенням буде обговорити з ними, як можна йому допомогти. Тут важлива ваша делікатність та почуття такту. У жодному разі не варто наполягати на допомозі або давати поради без попередньої на те згоди.
Навколо теми ПТСР багато чуток та стереотипів, тому наше завдання – вивчати її, щоб допомагати та розуміти людей, які зіткнулися із цією проблемою, а не навішувати ярлик із діагнозом на кожного, хто пережив травму. Відновлення психічного здоровʼя – це тривалий процес, але цілком реальний. Не варто думати, що це назавжди.
