Помиляються всі. Це нормально. Якщо лікар каже, що ніколи не помилявся – він із вами не зовсім чесний.
З першого дня виходу на практику лікар сповнений оптимізму та свято вірить, що він точно не припускатиметься помилок, адже він згриз увесь граніт усієї науки, прочитав, як працюють колеги, і взагалі був найвідповідальнішим з усіх найвідповідальніших – ЙОГО в оману не ввести.
А білий халат, як оберіг, зберігатиме його від втоми, забудькуватості, «сліпих плям» і нескінченної черги пацієнтів.
Згадали?
Я – так. 🙈
Але через день, місяць чи кілька років прийде той самий пацієнт, прізвище якого назавжди запам’ятається, а лікар, як на те, саме тоді буде недостатньо уважним, забуде про важливе, не надасть чомусь значення, а, може, зробить усе, що знав, але цього буде недостатньо.
Буде припущена медична помилка. Вона не «станеться» і не «вийде» за волею долі чи обставин. Саме лікар припуститься її – це важливий момент для усвідомлення повноти відповідальності.
Що вважають медичною помилкою?
Під поняттям медичної помилки маються на увазі дії медперсоналу, які завдали або могли завдати шкоди пацієнтові.
Вирізняють кілька видів медичних помилок:
- ті, через які було завдано безпосередню шкоду пацієнту;
- ті, шкода від яких може виникнути в майбутньому;
- ті, шкода від яких могла статися, але їй запобігли.
Що тепер із цим зробити?
Припустившись помилки, лікар поринає у цілий вир емоцій та почуттів: провина, страх, сором, втрата впевненості в собі, до яких він просто не готовий. Кожен проживатиме цей спектр, як уміє – важливо не залишатися з ним наодинці.
Поділіться тим, що сталося, з колегами, яким довіряєте.
Хто, як не вони, зрозуміє та підтримає, дасть слушну пораду. Ви ж пам’ятаєте? Усі лікарі через це пройшли. Вас підтримають у професійній спільноті – і ви станете більш впевненими.
Поговоріть із рідними та/або друзями. Першу емоційну допомогу можна черпати з будь-яких джерел, які готові вам її надати.
Коли емоційний фон вдалося стабілізувати, можна переходити до найскладнішого етапу – розповіді пацієнтові про вашу помилку. Допомогти провести непросту розмову може алгоритм повідомлення поганих новин SPIKES, про який ми говорили в одній зі статей.
З чого почати?
- Подбайте про те, щоб залишитися з пацієнтом наодинці, щоб вам не заважали.
- Розмову можете так і почати – зі слів «Сталася помилка». Опишіть, як це сталося, докладно і зрозуміло.
- Розкажіть суть проблеми, її наслідки та що ви плануєте зробити для їх усунення.
- Перепросіть. Пацієнти чітко хочуть чути, що ви шкодуєте та берете на себе відповідальність за те, що відбувається. Вони відчувають різницю між «Мені прикро, що це сталося» і «Я жалкую, що заподіяв вам шкоду».
- Обговоріть подальші дії, запитайте пацієнта, чи хоче він і надалі залишатися вашим пацієнтом.
Те, як ви будете поводитися після того, як припустилися лікарської помилки, вкрай важливо. Пацієнт не має залишатися наодинці зі своєю проблемою. Ви мусите бути на зв’язку і зробити все, щоб мінімізувати шкоду. Саме те, що ви зробите для усунення проблеми, зрештою, свідчитиме про вашу компетентність.
У багатьох лікарів є страх, що тільки-но пацієнт почує словосполучення «медична помилка», він одразу ж подасть позов до суду.
Насправді відбувається зворотне. Розказавши про помилку відверто та чесно, ви зменшуєте ймовірність судового розгляду, а іноді навіть вибудовуєте більш довірчі відносини.
У деяких випадках справа справді може дійти до суду – тоді лікареві буде потрібна допомога адвоката. Багато лікарів нехтують його послугами, вважаючи, що власних медичних знань їм вистачить для захисту.
На жаль, під час розгляду судових справ цього буває недостатньо, а адвокат допоможе розглянути ситуацію під різними кутами та, завдячуючи досвіду в таких справах, збереже ваші нервові клітини.
А що робити, коли помилки припустився колега?
Як часто ви стикаєтеся із ситуацією, коли до вас приходить пацієнт, а в його призначеннях – список завдовжки з аркуш А4 абсолютно непотрібних препаратів?
А коли до вас направляють пацієнта на операцію із явними протипоказаннями до хірургічного лікування?
А якщо загалом попереднє лікування було проведене явно незадовільно?
Хто зловив флешбеки, дайте нам знати 🙂
Зазвичай лікарі поділяються на два табори:
Ті, що з першого – не говорять пацієнтові про помилку колеги з таких міркувань: дбаючи замовчуванням про чужу репутацію, вони сподіваються, що хтось так само подбає про їхню. Адже ніхто не хоче уславитися в профсередовищі некомпетентним.
Ті, що з другого – розповідають про помилку, вдаючись до всіх подробиць. Багато хто водночас навіть не добирає слів.
Чи додає їм це авторитету у власних очах та очах пацієнта – питання відкрите.
З етичного та нормативного боку пацієнт має бути поінформованим про те, що попередній лікар припустився помилки. Однак повідомлення пацієнтові таких новин – дуже делікатна тема. І від того, як ви це зробите, може залежати репутація колеги.
Як діяти?
- Перед тим як повідомити про те, що сталося, зв’яжіться з лікарем, який припустився помилки, попросіть пояснити ситуацію і запропонуйте, щоб він сам першим розповів про неї пацієнтові.
- Якщо лікар відмовиться, повідомте, що зробити це доведеться вам.
Докладно вивчіть документацію перед розмовою із пацієнтом – ви самі маєте бути достеменно впевненими, що проблема дійсно є. - Говоріть без емоцій. Просто та доступно поясніть суть та підтвердьте фактами. Нікого не звинувачуйте та не висловлюйте свою думку щодо того, що сталося.
- Уникайте будь-яких згадок про відповідальність. Називайте помилку помилкою, тільки якщо пацієнт сам поцікавиться вашою думкою про це. За можливості вибирайте максимально нейтральні формулювання.
Наступний крок – за пацієнтом. Надайте йому можливість вирішувати, що робити з отриманою від вас інформацією.
І пам’ятайте. Припущена помилка – не привід ставити на собі професійний хрест. Помилка може стати точкою вашого зростання. Правильні висновки та прийняття нового досвіду лише вдосконалять ваші вміння.
