Про це не заведено говорити. Про це не пишуть статті й не виступають із доповідями на конференціях – там ви почуєте про успішний успіх, а не про слабкі сторони медичної системи. Нумо хоч тут поговоримо на цю тему.
Саме словосполучення «медичне насильство» з’явилося зовсім недавно – як крик про допомогу, результат накопичених скарг на неприйнятні дії лікарів. Його можна вважати грубим, суб’єктивним, таким, що конфронтує з пацієнтами, з якими й так не завжди складаються гладкі, довірчі стосунки. Вживати його чи ні, вирішувати вам, я ж пропоную замислитися над джерелами його появи.
Власне, слово «насильство» ніяк не поєднується в голові з лікарською тематикою. Нам звичніше і ближче ставити в пару до прикметника «медичний» такі іменники, як-от «відповідальність», «довіра», «безпека». А «насильство» ріже слух і заздалегідь заперечується – бути такого не може.
Що взагалі означає поняття «насильство»?
Якщо звернутися до тлумачення Всесвітньої організації охорони здоров’я, то насильство – це навмисне застосування фізичної сили або влади, результатом якого є тілесні ушкодження, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку чи завдання будь-якої шкоди. Застосовувати силу чи погрожувати агресор може проти себе, іншої особи або ж групи осіб. З огляду на визначення відразу треба підкреслити, що в медичній практиці жорстоке поводження щодо пацієнтів здебільшого буде ненавмисним.
Воно може набувати різних форм:
- психологічних: зневажливе ставлення, грубість, критика, знецінення переживань, залякування;
- фізичних: примусові процедури, втручання без взятої на те згоди, за умов повної або часткової втрати контролю над ситуацією, без можливості перервати процедуру;
- системних: відсутність гідного рівня безпеки, знеболення, комфорту.
Дивно, як на багато подібних явищ ми навіть не завжди звертаємо увагу, підсвідомо маркуючи лікувальні заклади як безпечне місце.
Проблема медичного насильства має глобальний характер, стосується всіх гендерів та вікових груп, проте можна виділити найбільш уразливі групи:
- Жінки в пологових будинках. Напевно, кожен чув історії про жорстоке поводження під час пологів від мам, бабусь, подруг чи знайомих. За їхніми розповідями, вони стикалися з відсутністю належного знеболювання, знецінення скарг, зневажливим ставленням, приниженням. І якщо ви думаєте, що все це залишилося в далеких девʼяностих-нульових, маю вас засмутити: зараз стан справ не набагато кращий.
- Діти. Здавалося б, медичне насильство та діти – речі просто несумісні! На жаль. Як часто ви, бувши дитиною, чи ваші діти приходили до лікаря, який, описуючи процедуру, говорив, що буде неболяче, а робив боляче? Дрібниця, подумаєш. Але у світі маленької людини це – відсутність безпеки, довіри та, так, насильство.
- Пацієнти з інвалідністю.
- Етнічні меншини. Останні дві групи найчастіше стикаються з емоційним насильством, а саме ігноруванням, знеціненням скарг, переживань та зневажливим ставленням.
Причини
Питання насильства в системі лікувальних закладів нерозривне з темою ієрархії. І, як у будь-якій системі, воно може набувати двох різновидів: вертикального та горизонтального. До вертикального ми можемо віднести будь-які насильницькі дії, які відбуватимуться на різних рівнях ієрархічних сходів. Наприклад, їдкі коментарі лікаря щодо зовнішнього вигляду пацієнта.
Горизонтальний різновид, швидше, буде спрямований на колег – негативні відгуки про роботу, обговорення недоцільності призначеного лікування. У контексті теми нас цікавить лише перший варіант. Саме він лежить в основі того, що ми маємо на увазі, коли говоримо про медичне насильство.
Сама собою ієрархія будується на нерівності. Медичний персонал, до якого звертається пацієнт, свідомо перебуває в домінантній позиції. Адже він має необхідні компетенції та можливості для надання допомоги пацієнтам, які звертаються до них. Зловживання своєю владою найчастіше відбувається несвідомо й не має на меті завдати пацієнтові шкоди. Але, якщо перейти з метафоричного на практичний рівень, в основі буде недостатня підготовка та знання медичного персоналу, застаріле уявлення про ведення практики, а також відсутність системного захисту пацієнтів. Нерідко пов’язати випадки жорстокого поводження з конкретними показниками шкоди для пацієнта або клінічним результатом важко через часто складний стан пацієнта та його лікування, а також неможливість регулювання поведінки (наприклад, співпереживання). До того ж певні показники не можна виміряти.
До чого це може призвести?
Ситуація, за якої пацієнт відчув до себе зневагу, емоційне чи фізичне насильство, може спричинити депресію, апатію, травматичні переживання, сформує стійке відчуття небезпеки під час зустрічі з лікарями. Згодом навіть незначна маніпуляція даватиметься людині насилу. А можливо, вона взагалі відмовиться від будь-яких відвідувань і контактів із системою охорони здоров’я.
Крім того, кожна історія жорстокого ставлення до пацієнта – камінь у нашу репутацію. Зайдіть на будь-який портал новин – розповіді зі скаргами пацієнтів на лікарів збирають неймовірну кількість переглядів. А що діється в коментарях, вам краще навіть не знати. ЗМІ лише дай привід звинуватити лікарів.
Що ми можемо зробити із цим?
- Підвищувати рівень освіченості медичного персоналу. Проводити регулярні тренінги, перевірку навичок та освітні програми всередині колективу, спрямовані на створення шанобливого та тактовного ставлення до пацієнтів.
- Підвищувати обізнаність пацієнтів. Створювати програми з інформування пацієнтів про їхні права та методи захисту від насильства.
- Створювати механізми зворотного зв’язку. Надати пацієнтам можливість скаржитися на випадки насильства та діставати підтримку.
Нам не вистачає часу, зарплати, ми завантажені паперами або взагалі вже вигоріли від постійного перебування на роботі – це все варто брати до уваги. Як і те, що безпека в нашому кабінеті – це база.
